Гайдай: Портрети обіцяної землі

 

Ігор Гайдай - своєрідний герой. Найбільш відомий фотограф в Україні, Гайдай - один із небагатьох, які для своєї країни здобувають визнання в світі культури. Став відомим завдяки проекту «Українці» (1998 - 2003) - велична серія 100 портретів нинішніх українців з усіх суспільних верств - його репутація розвивається, а разом із тим присутність на міжнародній сцені.

 

Ця виставка присвячена його найновішому проекту RAZOM.UA (TOGETHER.UA) в дебюті у Лондоні. Виставка налічує 10 надшироких панорам-фотографій, в яких зображені групи не менше 100 осіб на кожній фотографії з усієї України, TOGETHER.UA. Фотографії - не тільки художні твори, але і відображення щоденного життя українця. Кожна картина в серії зосереджує свої предмети в контексті, в якому вони збираються в спільному завданні, дії чи «інтересі»: працівники титанового цеху перед своїм заводом в Криму, безліч красивих модельок на горі, чи ціла пожежна бригада навколо літака Антонова. Релігійні, громадські, промислові, історичні - не пропускають знамениті місця у новому проекті, яким автор вивчає колективну ідентичність в Україні.

 

Двигун, який зрушив проект з планування до виконання, - це тверда вимога Гайдая. Він може зловити те, що багатьом здається неможливим - спіймати атмосферу. Під «атмосферою» він не має на увазі шумний гамір чи тиху нервову атмосферу, а радше непереборне відчуття, знайоме кожній людині, яку фотографують - саме основу їхнього буття як особистість, як колектив та як громадян власної країни, це в чому їм було відмовлено до розвалу Радянського Союзу. Відтоді, при постійних пошуках значення своєї нової незалежності, репутація України змінюється. Колись відома за такі лиха, як вибух Чорнобильського АЕС, окупація фашистами, за незлічені страти за часів Сталіна, Україна починає себе знаходити. На місце трагічних коментаріїв приходить глибоке почуття оптимізму, та твориться позитивна картина нації, значно інша ніж до якої звикли після радянського спустошення. Фотографії Гайдая - це не лише етюди групових фотографій, а делікатні портрети оптимістичної, модерної України, яка нарешті виходить із тіні свого минулого.

 

Проект, який продовжується, дуже відрізняється від творів сучасників Гайдая. Старші на покоління праці Бориса Міхайлова ілюструють сцену до періоду новіших творів Гайдая; сцена, на якій «сьогодні» окреслюється в умовах страждання, радше гордості. У своїй точній формі соцреалізму Міхайлов безжальний у графічних показах деформації та страждання бездомних. Віддаючи належне тій частині України, яка ще не поборена, почуття людей здається перейшли від брутального Міхайловского коментаря до цілеспрямованої рішучої праці Гайдая, яка чекає на майбутнє з оптимізмом радше, ніж невпевненістю.

 

Естетично більш однозвучним з Гайдаєм є фотограф Сергій Братков, який як і багато українських художників проявляє бажання оптично документувати швидкоплинуче суспільство. Праця Браткова складається з портретів людей у своєму щоденному житті, що подібне на серію Гайдая «Українці». Багаті забарвленням та неминучим почуттям вистави, в його творах панує почуття театральної відокремленості, що можливо виникає у зв’язку з його переїздом з України до Москви 2000 року. Хоча відстань може бути подарунком, який може надавати нові обрії, але в той самий час розумним буде зрозуміти, що коли людина покидає свій дім, вона перестає бути інтимно сполучена з новим пережитим; їх можна тільки уявити. Тому що він ніколи не емігрував, довір’я до Гайдая як суспільного коментатора є безперервним, а його фотографії позначують його особисте поєднання з сирим життям нації та розвиваються з народом. Вони можливо спотворенні пам’яттю, і точно винуваті в його особистому бажанні, щоб нація розвивалася теперішнім темпом - але чи це не відображенням бажанням та досвідом кожної людини, яка фотографувалася?

 

В творі «Будівельний майдан в Коцюбинському», будівельники розкинуті в недобудованій напівструктурі – це коментар як про консолідацію нового режиму так і про тріщини минулого. Сміло товпитися через цілу картину в манері подібні на «Водну вежу» Берна та Гіла Бехерів (в якій 16 промислових фотографій нібито множаться на очах), промислова решітка не оставляє фізчного знаку, що вона закінчується в одної чи другої сторони, наводячи, що вона продовжується без кінця, напів-викінчена, заповнена працівниками. Ця широчінь, яка добудовується, але заселена тими, які хотять її довести до завершення, творить влучний метафор для України. Дальше, вона викликає в оглядача бажання побачити його добудування, щоб відчути завершення повноцінної картини. Викликаючи таке завз’яття у його публіки, Гайдай заставляє нас хотіти відчути таке саме відчуття прогесу, як і його предмети.

 

Найбільш прониклива картина – це фотографія монахів в Лаври, монастирі в столиці України, Києві. Поставлені в два ряди, на сонці, ці монахи, відомі за побожний та ізольований спосіб життя, появляються разом та зфотогафовані і як чоловіки Божі та як чоловіки України.

 

Найбільш істотна причина для успіху Гайдая в зображенні унікальної атмосфери в країні, яка переповнена безпрецедентною вірою в своє майбутнє – це простодушність та наполегливість з якими готується проект. Часто ставиться питання як можливо створити портрет нації, а особливо цієї. Типічно впадає на думку більш радикальні ідеї: зібрати вклад від кожного громадянина; створити колаж мільйони фотографій; використати повітряні фотографії; але кожний з цих підходів був би узагальнюючим. Підхід Гайдая – використання чимраз більшу групу сьогоднішніх українців із різних суспільних пластів обережно поєднує амбітну вимогу велико-маштабного проекту разом з інтимністю, надана його походженням та ніжним підходом. Відмовляючи від використання цифрової технології чи фотоманіпуляції на користь скромного заняття, того, що автор називає «чистою фотографією», в кожній фотографії проявляється щирість, яка не натякає на велику кількість часу та зусилля, і тому кожна фотографія містить автентичність незапланованої фотографії, яка була зроблена із групи друзів чи колег. Залишаючись вірним більш випадковим, людським підходами до групових фотографій, Гайдай зумів зловити почуття єдності та товариства, незважаючи на амбітний розмір кожної фотографії.

 

Початок цієї виставки не завершує цей проект – а навпаки. TOGETHER.UA планувалося для дальшого розвитку як телефільм та для дальших показів, де твори будуть відтворенні щоб можна було побачити чітко обличчя кожного учасника. Коли він це зробить, Гайдай планує показати колективне переживання сучасної України цілому світу – логічний наступний крок в кар’єрі художника, якого місце на міжнародній сцені стає постійно більш визначним.

 

Потреба консолідованої ідеї для спільної цілі та ідентичності відчуваються найбільш гостро при народженні незалежності. Нації збудовані та знищені успіхом чи провалом таких цінностей. Ця виставка відзначує упевнене ствердження Гайдая, як архітектора колективної ідентичності його нації. Остаточно, TOGETER.UA це портрет оптимістичної модерної України, яка нарешті виходить із за тіні свого минулого – подарований одним із значних культурних коментаторів нашої ери. Ці праці не є соціальними монументами = вони є портретами обіцяної землі.

 

Автор – Дона Говард, редактор Віл Лунн з нагоди виставки TOGETHER.UA. Куратор Катрін Зінгер і Галерея Сумаріа Лунн при Європейському банку реконструкції та розвитку, Лондон, 9 – 30 березня 2011 року.

 

Дона Говард закінчила престижний Художній інститут Куртаулд в Лондоні, регулярно дописує до художніх видань, як друкованих так і он-лайн, та пише для декілька галерей в Лондоні.

 

Віл Лунн таксамо закінчив Художній інститут Куртаулд та разом з Вішал Сумаріа є спів-директором Галереї Сумаріа Лунн в Лондоні.